понеділок, 14 липня 2014 р.


Скільки сьогодні бачив людей,
в скільки дивився очей на Хрещатику, 
в переході мій день потонув,
я кричав до цих труб
в напівтемряву, бавлюся з ревером, сумно...
чоний чехол на підлозі гранітній,
Revo, ніяких квітів,
посміхаюся після "Тримай",
закурюю свій Parlament - і знов до них...
тягнуться довгі липневі дні, 
кохання завтра відправлю 
у теплий Львів бандероллю,
доберусь - виловлю його,
викрою з плівки
в останній пастельний сезон.
І знову я тут, за розбитим столом,
спрага вина, - без кохання, знаки,
я тримаю тебе на руках,
і все ж нікуди не дінусть,
жили й дивились, ходили, молились
і добре, що хоч байдужого чужого щастя
у очах їх було достатньо,
що все ще не втрачене,
ящо серед 100 їхніх пар 
бачиш справжню, шалену Любов,
в якій навіть спраглий серпень 
холоне за кожним ударом,
я втомлено відкладу гітару,
струни щасливо блищали,
я посміхаюся їм...
з вами усе життя; покладіть мене 
в разі чого з гітарою, чуєте?
рок"н"ролл з тими рваними струнами,
а не кончений траурний марш,
джин або на крайняк коньяк
у прозорих стаканах із льодом,
радіо Rok's без реклами 
сталеві гітарні струни 
і справжні тільки друзі,
а далі, - будь, що буде,
я був і лишусь молодим

21.08.2013

вівторок, 24 червня 2014 р.


Вже відгоріли своїм світлом мішані зірки
ти відпусти  потріскану і чорну,
мов старезний плащ,
пустельну ніч,
котились-вішались-ревли-гули машнини,
прийшло у діловий дзижчачий Київ спрагле літо,
на сонце, що собі висіло в хмарах їхніх,
привітно розгоряючись згори,
ти кинула свою чудову тінь...
я спогадами цими тільки й жив,
я пив, я пив тебе і небо,
скільки міг,
та стане знову сірим восени,
як озеро із листям на поверхні, дні,
ділити на твої, його, мої емоції,
чи варто жити в ночах цих тоді?
Ми поки молоді, ти чуєш?
молоді, і кожен сам на сам тут зі своїм,
та все ж живе..
Останнє м"яте із кишень лаве,
сливовий бруд дорожного кафе.
невмитих поїздів,
мостів широких, втомлених надій,
і ви, в своїх машинах дорогих,
і ми, з гітарами й картинами в руках та на плечі,
калюжі довго сохли,  моститься колінах на моїх
веселий та іскристий зайчик_хотілося, щоб краще б, звісно, ти,
та небуденність із очей кричить,
не продаються читані вірші о третій ранку,
і зварена до сонця спозаранку стигла кава, - 
я пам"ятаю, любиш ти так само
гірку і чорну, з димом на вікні

3.06.2014. 
4.48

Прокидайся!
гойдались качелі у млоснім парку.
зеленім, ігристім та терпким,  немов вино
 з пекучим присмаком пастельний чистий сон,
моя навіжена, бентежна, жива Любов,
 і всі хто тут жили. в пожовклих, трісканих,
мов старе скло спекотних днях,
 втомившись бути у сирих ночах одна,
ти здашся
 люди бо часто обирають кількість,
  а не якість, жасмін зацвів,
пустивши зірочки сріблясті,
оновлений в кишені м"ятий паспорт,
з підкладкою. з рекламою, з підкастом
побачимо, чого насправді варті ви,
тримайтеся за крісла за свої,
ми вже йдемо!
Усе, що наболіло, несемо в брудних руках,
пустеля з болем б"ється у очах,
самі нас довели до пустоти?
Тепер побачите, до чого всі ці сни,
Тепер почуєте, для чого восени клекоче п"яний дош,
чому плететься вздовж моїх дорог
по чорних та блискучих проводах
злий дикий виноград,
не охолов, а тільки нагадав, плющем самотнім
огорнув мене, і морем став
твій теплий блюз,
я ваших посмішок та масок не боюсь,
підходьте ближче до своїх озер, калюж,
дивіться, бо тільки ми міняєм зараз тут і тишу,
а навкруги, - самі лиш одиниці,
одні лиш одиниці та нулі

вівторок, 27 травня 2014 р.


Подих, ще один, - дихати знов легше.
Крісло затишне м"яке, 
зачудовані шепчуть вежі,
обережніше, тут усюди вологий бруд,
я воюю 10 захмарну добу із дощами
ночами самотніми з цими краплинами тут,
і моя полохлива темрява знов зароджується,
знов оформлюється, народжується
у синіючім з сірим небі...
Люди сипалися, мов кеглі, 
ще дивуєшся кожен день, як і я?
Непотрібні сухі слова, 
полохливі птахи...бувай.
Своє ліжко не застеляй,
бо ці ночі настільки довгі, 
шо і я, і ти, збожеволіли в них, безсонних.
Рами сипалися віконні,
візерунками по Подолу грає
теплий танцюючий дощ,
пам"ятаю, все це і відбулось
в цих подвір"ях крикливих доль,
почорніло і віджило, після цих
неймовірних і повних, немов вино,
як криштальні дзвенячі його
червоніли прозорі келихи,
як у морі обійми щирі й відверті,
прокидалися...я напевне
цілий рик так уже не спав,
посмихайся, и тильки так,
з часом хриплий приходить смак
цих самотніх сакральних ігор...
Тильки у сериалах та фільмах,
якщо їх про нас колись знімуть,
хай покажуть усе, від неба донизу,
хай усе проживуть, чуєш, вивезуть!
ну, а ми, не чекаючи видео,
будем пити ковтками життя!


25.05.2014

середа, 23 квітня 2014 р.



Ось тобі вся твоя свобода!
Забирай, мій коханий котик,
стань нарешті уже дорослим,
 заплітали на вечір коси
святкові зелені верби...
Неділя! тебе, завмерши, 
чують сьогодні всі!

Навіть шепіт у цій весні чути здалеку,
тож, виходячи із парадного,
навіть у покаяння дощ
не бери із собою зонт,
все, що з нами було разом, - 
залишається завжди справжнім,
на моєму лівім зап"ясті - черговий шрам,
зобов"язаний цим світам світанковим,
та міняти усе довкола
можеш навіть ти,
мій пухнастий котик!

В місто, вижате у пригодах,
в парки, поки сухі, холодні,
у біденний ранковий сум 
занеси весну!
Зачудовані, унизу мерзнуть клени,
все заснуло, та поки темно,
Кошеня! будь собі обережним, 
і частіше дзвони, напевне,
поки не розколовся світ


13.04.2014 

субота, 5 квітня 2014 р.


Навіть у лісі, - стогін всепоглинаючого
мегаполісу.
Рятуюся від нього,та від соціуму,
ловлячи сигнали втомлених дерев-примар,
і неба сірого, що сонце заховало серед хмар.

Вітаю всіх, хто наодинці з вогкою,
просякнутою ніччю темрявою,
сидить і п"є на кухні свій холодний чай, - 
ми часом на тих кухнях плавим блюз та правим час,
і зустрічаєм мрії; стираючи нудьгу холодних драм.

Повільно б"ється оповите бетоном серце столиці.
Тут тисячі знаходять щастя, сотні тисяч
тут засинають із безнадією в очах.
А по суботах по околицях
зривають простір криками,
і кидають, уже не намагаючись дістати зорі,
на дно своїх пляшок порожніх влісну долю.

Всі літні справи та нав"язливість
вже скоро розмаже осінь,
дощем сфарбує стіни,
асфальт укриє посіріле листя,
а люди стануть менше посміхатися,
і на дощі валити втому власних тіл,
та тільки восени я п"ю вино,
єднаючи його з меланхолією та творчістю,
 і, проускаючи крізь себе осінь,
лишаюся тим самим все одно

четвер, 3 квітня 2014 р.

......Пустий вечір, пусті вчинки,
і алкоголь на цих зупинках
уже втомився, але пив,
а звідси, - і мостів не видно
колись великої та розмаїтої і зараз,
омріяної у піснях столиці,
в яку приїхав подивитись,
лишившись там на півжиття.
Немає саме тут трамвайних колій,
на перехрестях лиш дроти тримають небо,
як непомітно стало темно,
а я із дому - ні на крок,
чекаю на чужий дзвінок,
беру іще один акорд,
мій вечір блюзовий горить,
я вимикаю світло,
нехай сховає все, що наболіло,
залишить попіл та вогонь.
Тягнулись, жадібно чекаючи на правду, літні дні,
і знизу, й зверху посміхались їм усі гітари,
свободою в цю темряву кричали
повз дощ, його потоки-трассери,
і віді скла вібрацією - шум озера
повз те, як йшла вонеа, й приходила,
ішла і поверталась знов.