Навіть у лісі, - стогін всепоглинаючого
мегаполісу.
Рятуюся від нього,та від соціуму,
ловлячи сигнали втомлених дерев-примар,
і неба сірого, що сонце заховало серед хмар.
Вітаю всіх, хто наодинці з вогкою,
просякнутою ніччю темрявою,
сидить і п"є на кухні свій холодний чай, -
ми часом на тих кухнях плавим блюз та правим час,
і зустрічаєм мрії; стираючи нудьгу холодних драм.
Повільно б"ється оповите бетоном серце столиці.
Тут тисячі знаходять щастя, сотні тисяч
тут засинають із безнадією в очах.
А по суботах по околицях
зривають простір криками,
і кидають, уже не намагаючись дістати зорі,
на дно своїх пляшок порожніх влісну долю.
Всі літні справи та нав"язливість
вже скоро розмаже осінь,
дощем сфарбує стіни,
асфальт укриє посіріле листя,
а люди стануть менше посміхатися,
і на дощі валити втому власних тіл,
та тільки восени я п"ю вино,
єднаючи його з меланхолією та творчістю,
і, проускаючи крізь себе осінь,
лишаюся тим самим все одно

Немає коментарів:
Дописати коментар