Я багато пишу про небо
Прокидалась весна,і зеленим
із землі визирало життям,
різнокольорове...
я дивився в постарілі на моїх молодих очах
потріскані рідні люблячі очі,
сховалось за хату ще не тепле,
та радісне й світле сонце,
третій день дивлюсь на весну
в засинаючим на ніч небі,
а тоді знов задер голову, - а там зірки,
хазяйнує молодий місяць,
тіні й очі фарбує сріблом,
залишаючи тільки точки,
світляків порожній ночі тьмяного світла...
У дворі, із якого давно вже виріс,
мов спеціально для мене,
було тихо, закуривши,
притуляюсь спиною до такого знайомого стовбура,
з перших здертих колін - поряд.
Сиділи, дивилися в затихлий двір,
у поки ще мирне дотепер небо,
порізане кромкою п"ятиповерхівки,
весняно-сапфірно-зелене...
Очікують всі довгих потрібних змін
у дивній, як завжди, весні,
здебільшого мовчать, думають...
дивлюсь на дерева, сторожі постаті,
з раннім якимось сумом...
небесна сотня, я вас не забуду, а вони?
Дощ сіє шостийй день,
я дивлюся на нову сторінку списаного лініями зошита,
емоції різні,
дивний наш патріотизм до беззаконня влади, аж дивно,
та любимо її, не їх, за цей хаос.
Північно-східний вітер,
південно-східний напрямок,
і як уже там не склалося,
дитинство смішне віддалялося,
а веселкових сподівань було все менше
Знання народжувалось.

Немає коментарів:
Дописати коментар