неділя, 30 березня 2014 р.



Вдосталь-мостів, рік під ними...

неба сирого, сірого разом з тим
і вогню на чорній, блискучій воді,
серед хмар та чужої, дикої музики...

Ніч кружляла метеликом, серед вікон її
та оков, серед велетів, серед зелені -
серце...Посміхаюся, глянувши
в те-ж-таки небо, а тоді - в глибину,
у якій що завгодно знайду...
Як і в ночі, в води є межа,
там ховаються звуки та лезо ножа,
своєрідний твій спокій, мінливі були всі
та горді, віддатись своїй свободі -
а там уже і всміхаєшся, тільки
трохи по-іншому, як важливо
в цій лункій тиші чути кроки
стрілок та тіней... Із нею були постійно
Темна пам"ять та тепла смерть.
Не було їм до того діла, хтось народжувався,
хтось страждав, а столиця й далі жила,
і вогні все горіли, горіли, доки очі її не закрились,
доки сон її не забрав...

Немає коментарів:

Дописати коментар