Горить час, горить.
Вугіллям тліє у старих очах,
і променями сонця плавить молодих,
а по собі лишає спогади та гіркий дим,
холодні спогади її сумних картин...
Мій старий добриг друг,
коваль безхмарного життя,
ти, спраглий до нанадій і творчих мук,
мені побільше неба дай,
зелених пишних лук,
гірких низьких небес,
п"янкого блюзу, -
і тоді я буду тим, ким бачить мене світ.
Врятуй мене! влав сріблом на агаті
імена людей, яких я завтра не забуду,
і пробач мене за щирість, тільки правду чути
ти не захочеш,
не повіриш у можливість множеного
на мільйон нуля,
який дає нам віру в мрії й звуки,
вони щоночі падають на руки,
і образа у зошита клітини втравлюють
на сумні віки, -
а через півгодини - до бруківки
ти перестанеш мрії бічити та сни
.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар