Сьогодні я майже не бачив теплого сонця,
сьогодні я був у собі.
Зачинявся у різних приміщеннях,
поглиблюю власні тріщини,
крізь посмішку бачу біль...так
для чого всміхатися?
чого ж це все так відбувається, збираю свої літаки,
і сум, дертий сум в моїх рухах,
бачу всюди постаті зламані, втрачені...
Я кричу: "Скільки ще я уб"ю своїх мрій?"
Скільки їх поміняю, а скільки роздам,
бо коли все до краплі віддам - не затримаюсь...
Пий же до ранку коктейль.
Думаю, всі ми забули, коли
вже по-справжньому спали,
довшими стали ці чорні провалля, дужче життя променить
у маленьких морщинках,
звуки небесних машин,
докричатьсь кились би й до них,
а в наступний день я зав"яжу нову краватку,
візьму свої улюблені блискучі ножиці
і буду врізати себе в нічне небо,
всім поставлю зелене світло в світлофорах,
самі тепер розбирайтесі зі своїй щастям та горем,
повтори, кадри, знов на плівці Менсон,
навіть серцем зараз з ним,
на перехрестях ти зустрінешся із ним,
якщо шукатимеш, якщо ще зможеш віднайти
у ньому справжнє...
Все далі у минуле, усе рясніше дощ,
все голосніші голоси, і довші тіні,
і все, що ще тримає - тільки віра
у мій болючий та єдиний
рок"н"ролл
.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар