четвер, 3 квітня 2014 р.


Іде людина, у очах її розпач.
вдягнула штори, ховає душу,
свій розбитий зимний простір,
що її потроху душить.

Рамки...скільки вас, нескромних,
падало із потрясінням?
Тріскали вони й ламались,
по собі лишали тільки

посмішки та морщинки,
що вже почали точити
яскраве зелене світло,
що било з очей людини...

Летіли кудись машини, 
на вечір збирався дощ,
трималися всі пружини,
і бились об це залізо

одвічні Любов та Віра,
Надія та Любов.

Немає коментарів:

Дописати коментар