...І...як же усе міняється?
Дійшовши до самого краю, ніколи
не обертайся! В повітрі холоднім моїм
розлетілася грая столичних пташок-ліхтарів,
серед клумб його, автошляхів
я, загублений, все тримаю її
за примарну, згасаючу тінь...
цей весінній ,яскравогарячий біль, а колись,
що ж було колись?
Ось коли важко, тоді й обертайся у спогади,
знаходь у старих емоціях
те, вже тускніюче, сьогодення колишнього...
запалити свічки, і у тиші,
такій випадковій,
палити усі листи, обійнявши власний вогонь...
Але все тримається, як і ми.
Серед літа чи серед зими
по-різному бентежний, такий
неймовірно живий часом світ
близко-блииизько дихає,
затуляє ці чорні діри,
на які не знайти питань,
і в чорнильній тиші я засну,
та до понеділка не посміхатимусь,але віритиму
не дивитимусь в твої очі, але любитиму
19.11.2013 (23.09.)

Немає коментарів:
Дописати коментар